Гендерна ідентичність як її не було

До речі, думала оце про свою гендерну ідентичність. Я вже казала мабуть не раз, що у дитинстві у мене її як такої не було.
Тобто, якщо так спрощено, дівчата - це були ті, хто у платтячках та з довгим волоссям, і хто на перервах граються у класики та мотузочку. А хлопці - ті, хто у штанях та з коротким волоссям, і граються у квача або футбол.
Звісно, я тоді була у штанях, з коротким волоссям, і у квача мене інколи звали грати. Але на свій одяг мені було пофіг, а гасати мені не подобалося, а подобалося придумувати та розповідати історії. Тому у цьому сенсі хлопці та дівчата існували ніби окремо, а я було щось таке інше, саме по собі. А що номінально мене зарахували у хлопці, то це був просто якийсь факт, у який я не вкладала особливого значення.

І от пригадую, коли я вже розмірковувала про транзишен, якось ділилася цими міркуваннями із знайомим трансвеститом. І він мене питає: і що, ти дійсно відмовишся від чоловічої сутності? І тобі не шкода її втрачати?
А мені не те що було не шкода - я взагалі не розуміла, що я такого втрачаю. Бо "справжніх чоловіків" я не тільки не сприймала як "своїх", на кого хочеться бути схожим, а скоріше як щось таке, від чого хочеться триматися подалі.
І якщо уявити таку хрестоматійну ситуацію, коли є дівчина, яка йде темною вулицею, є гопник, який на неї нападає і хоче згвалтувати, і ще є інший чоловік, який б'ється з тим гопником, щоб її врятувати. То у цій ситуації найбільш близьким та зрозумілим персонажем для мене, з яким я могла себе ідентифікувати, була саме дівчина, а не хтось з чоловіків. Таке ж відчуття беззахисності і, фактично, об'єктна позиція перед сильнішими.

Іронія долі у тому, що через транзишен мені довелося набагато більше проявити тих якостей, що традиційно звуться "мужністю", ніж до того у чоловічій іпостасі. Втім, жіночності більше проявила теж.
Тобто, можно сказати так, що принаймні у моєму конкретно випадку транс-перехід значно розширив діапазон гендерних проявів.