Про добро і зло

Ти живеш у Радянському Союзі, який офіційно подається як країна сил добра. У глибині душі, як би пропаганда не промивала мозок, ти все одно відчуваєш, що з тим добром щось не так. Але це десь так глибоко, що ти того не можеш не те що сформулювати, а й навіть усвідомити. Замість того у твоїй свідомості закріплюється, що добро – от воно таке, залізною рукою заганяє у щастя, оце усе.
Та от совок закінчується. І стає більш-менш загальним місцем, що оте совєцьке «добро» було не добро, а добро це щось інше. І ти нарешті розумієш, що твоє глибинне відчуття тебе не обманювало.
Але який висновок ти з того робиш?

А висновок такий: добра насправді не існує. Добро – це химера, якою прикривається зло, щоб йому було зручніше досягати своїх цілей. А насправді є тільки більші чи менші градації зла.
Та й, власне, якщо немає добра, то й поняття зла теж втрачає сенс, бо воно має його тільки як антипод добра. А є тільки ті чи інші сили із своїми інтересами, яких вони досягають різними засобами.

І коли тобі пропонують вибрати між певними силами добра та силами зла, то сили зла можуть виглядати навіть більш привабливо, бо вони принаймні не приховують, що вони зло. Та все ж таки ти не вибереш зло – бо від того, що добра немає, зло не перестало бути чимось поганим. Ти просто відмахнешся від обох сторін як від «однакової фігні».
Але якщо з’явиться альтернатива у вигляді третьої сили, яка має прості і прагматичні цілі, не приховує їх егоїстичність, може бути відверто цинічною у виборі засобів їх досягнення, та й взагалі «ріже правду-матку» – вона і може стати твоїм вибором. Просто за те, що не намагається виглядати кращою, ніж є.

І якщо у житті ти колись зустрінеш чисте добро, ти весь час будеш думати, де ж там пастка, і коли ж воно нарешті виявить свою «справжню сутність». І, звісно, рано чи пізно ти дочекаєшся, бо люди неідеальні: усі можуть колись зірватися чи ще що; а ще є така річ як самоздійсненні пророцтва. І тоді ти зітхнеш полегшено: о, ну я ж знав! я ж відчував!
Бо ти, дійсно, знаєш та маєш досвід, як жити і що робити з тим чи іншим злом, але не знаєш, як це воно з добром.
Треба зробити добро із зла, бо більше нема із чого – це твій девіз. Бо це єдине добро, яке ти можеш зрозуміти.

І ти врешті-решт можеш навіть мріяти про світ, у якому не буде зла, а який буде наповнений тільки справжнім добром. Але не для себе, а для абстрактних нащадків.
І навіть не тому, що це дуже далека перспектива, до якої ти не доживеш – хоча, зазвичай ти саме так це і пояснюєш.
А насправді тому, що у світі добра ти будеш зайвою людиною, якій там немає місця.