Про натхнення
Оте творче натхнення, що у мене колись було, а тоді пішло - це фактично певний обсесивний стан. Коли у тебе всі думки тільки про ту історію, яку ти збираєшся писати чи вже пишеш. З цими думками ти лягаєш спати, з ними прокидаєшся, з ними їсиш, з ними їдеш у транспорті. Що не робиш - так чи інакше повертаєшся думками до того. А все інше у житті проходить ніби на третьому плані. І про кожне таке інше думаєш - аби його скоріше закінчити, щоб можна було знову продовжувати писати.
Може я трохи перебільшую, і не кожного разу воно було прям отак, ну але хіба що трохи.
І от я думаю, що коли моє життя змінилося таким чином, що я мала вже сама за нього відповідати, то я стала боятися того стану. Бо він означає певну відсутність контролю. Тобто, коли поруч є люди, яким довіряєш і які утримують той контроль (часто навіть не питаючи твоєї думки, але то трохи інша тема) - то проблем нема. А коли, починаючи з банального, якщо хочеш їсти, то ту їжу треба самій приготувати, а до того її треба купити - отакі побутові дрібниці - оці речі треба самій тримати в голові, бо ніхто їх за тебе не зробить. І це ще не кажучи про транзишен, де взагалі не дуже-то було на кого покладатися. І відлітати думками в інший світ вже не можеш собі дозволити. Бо інакше хто зна, де, коли і в якому стані з нього повернешся.
У цьому сенсі, до речі, у мене завжди було подвійне ставлення до людей, які взагалі не паряться про контроль над ситуацією. З одного боку, я їх завжди сприймала як дурних та піздуватих. А з іншого, звісно, я їм заздрила. Бо це ж так круто - не паритися, ніяких оцих тобі постійних хвилювань та страхів.
Але тут ще треба розуміти, що є люди, здатні швидко орієнтуватися у будь-якій ситуації, адаптуватися до неї та знаходити якийсь вихід. А є я. Яка будь-яку ситуацію може проаналізувати так, як мало хто зуміє, але - і проблема саме у цьому - тільки тоді, коли безпосередньо у ній не знаходиться.
А ще, здається, це не останнім чином вплинуло на те, що я прийшла до своєї технократичної концепції з автоматизованим розподілом ресурсів (про яку я не знаю чи зберуся таки колись розгорнуто написати, але це знову окрема тема). Виходячи з того, що людина може повністю вільно реалізовувати свій інтелектуальний та творчий потенціал тільки тоді, коли вона може собі дозволити не турбуватися про базові речі, що стосуються її життєдіяльності. І тут справа у тому, щоб одні люди не отримували цю можливість за рахунок інших.
Може я трохи перебільшую, і не кожного разу воно було прям отак, ну але хіба що трохи.
І от я думаю, що коли моє життя змінилося таким чином, що я мала вже сама за нього відповідати, то я стала боятися того стану. Бо він означає певну відсутність контролю. Тобто, коли поруч є люди, яким довіряєш і які утримують той контроль (часто навіть не питаючи твоєї думки, але то трохи інша тема) - то проблем нема. А коли, починаючи з банального, якщо хочеш їсти, то ту їжу треба самій приготувати, а до того її треба купити - отакі побутові дрібниці - оці речі треба самій тримати в голові, бо ніхто їх за тебе не зробить. І це ще не кажучи про транзишен, де взагалі не дуже-то було на кого покладатися. І відлітати думками в інший світ вже не можеш собі дозволити. Бо інакше хто зна, де, коли і в якому стані з нього повернешся.
У цьому сенсі, до речі, у мене завжди було подвійне ставлення до людей, які взагалі не паряться про контроль над ситуацією. З одного боку, я їх завжди сприймала як дурних та піздуватих. А з іншого, звісно, я їм заздрила. Бо це ж так круто - не паритися, ніяких оцих тобі постійних хвилювань та страхів.
Але тут ще треба розуміти, що є люди, здатні швидко орієнтуватися у будь-якій ситуації, адаптуватися до неї та знаходити якийсь вихід. А є я. Яка будь-яку ситуацію може проаналізувати так, як мало хто зуміє, але - і проблема саме у цьому - тільки тоді, коли безпосередньо у ній не знаходиться.
А ще, здається, це не останнім чином вплинуло на те, що я прийшла до своєї технократичної концепції з автоматизованим розподілом ресурсів (про яку я не знаю чи зберуся таки колись розгорнуто написати, але це знову окрема тема). Виходячи з того, що людина може повністю вільно реалізовувати свій інтелектуальний та творчий потенціал тільки тоді, коли вона може собі дозволити не турбуватися про базові речі, що стосуються її життєдіяльності. І тут справа у тому, щоб одні люди не отримували цю можливість за рахунок інших.
Коментарі
Дописати коментар