Про ціннісні протистояння

Я взагалі не дуже люблю таке поняття як об'єктивність, а надто коли його вживають для певного оцінювання чи порівняння.
Буває що я і сама так роблю, але після того мені зазвичай хочеться дати собі ж по руках.
Тут можна було б згадати улюбленого Вілсона, але не треба так далеко заглиблюватись. От наприклад ти можеш наводити якісь цифри і через них доводити, що певний устрій є об'єктивно кращим для життя. А тобі на це скажуть: "зате я потраплю до раю, а вони будуть горіти в пеклі". Або ще краще: "зате у нас вєлікая дєржава і дєди ваєвалі, а у них підари долбятца в жопу". І ніякими цифрами з цим нічого не вдієш - усі вони до тієї самої жопи.
Бо система цінностей - це штука глибша за об'єктивність. У межах однакових чи більш-менш схожих цінностей якісь речі дійсно можна об'єктивно порівнювати. Але якщо системи цінностей досить різняться, а у чомусь взагалі прямо протирічать одна одній, то це швидко перетворюється на порівняння теплого з м'яким.

Тут важливо розрізняти удавані та справжні цінності. Одні люди можуть триматися певних цінностей тільки тому, що їх тримається (чи принаймні їм так видається) більшість, вони у тренді. І якщо наприклад у тренді замість "традиційних цінностей" опиняться права людини - вони швидко переорієнтуються і почнуть триматися їх.
Насправді таким людям що одне, що інше однаково пофіг, бо справжня їх цінність - насамперед особиста вигода, щоб їм було сухо та комфортно, а там хоч трава не рости.
А є люди ідейні, для яких певна система цінностей є фактично тим стрижнем, навколо якого збудована їх ідентичність. І вони будуть її відстоювати, незважаючи на те, що з точки зору "об'єктивних" критеріїв це йде їм на шкоду.
Далі мова піде саме про цю, другу категорію.

Так от, треба чесно визнати, що те що для нас прогрес і побудова кращого світу - для когось, навпаки, є прямою загрозою їх існуванню. Звісно, не у фізичному сенсі, але так чи інакше їх патріархальний, совковий, цисгетеронормативний чи ще який світ опиняється під загрозою знищення, а разом з ним - і їх особистість, яка розвинулася у типовій системі цінностей того світу.
І щодо того можна їм казати: та ні, ви ж насправді нічого не втрачаєте, бо у новому світі жити буде об'єктивно краще, і місце у ньому знайдеться як для нас, так і для вас, бо це ж буде світ толерантності та ненасилля.
А можна зняти біле пальто, зійти з верхньої позиції, відкинути всяку дипломатичність і сказати прямо: ви - наші вороги, бо ви не сприймаєте той світ що ми будуємо, а ми хочемо знищити ваш. І тому у нас з вами - війна.

І оцей другий підхід останнім часом видається мені значно чеснішим.
Це не значить, що вдаватися до першого - це обов'язково щось погане. Можна його застосовувати, якщо розуміти принаймні для себе, що це радше певний тактичний хід, військова хитрість, щоб ворог - особливо, коли він має перевагу у силі і владі - певною мірою втратив пильність.
Але я бачу певну проблему у сучасному мейнстрімному лібералізмі - це щиру віру у стовідсоткову об'єктивність саме першого варіанту. І у тій вірі - з одного боку, ігнорування суб'єктності опонентів, а з іншого - доведення ненасильницької позиції до крайнощів, коли бояться називати ворогів ворогами і війну війною, коли сахаються від бодай яких натяків на прояви агресії чи не дай боже насилля з власного боку.
А потім ми дивуємося, чому західне суспільство поступово розвертається обличчям до всяких трампів. А ті трампи просто підбирають те, що погано лежить.