Реальність миру та реальність війни

Реакції на такі останні події, як убивство російського посла та загибель літака з військовим оркестром та доктором Лізою, поділяють для мене людей насамперед на тих, хто живуть у "реальності миру", та тих, хто живуть у "реальності війни".

Ще до недавнього часу ми всі жили у реальності миру, що там - для більшості з нас вона була єдиною, щодо якої ми мали реальний життєвий досвід. Війна сприймалася як щось таке, що відбувалося або колись давно, або десь далеко.
Але тепер вже більше двох років наша країна знаходиться у стані війни. Тепер війна вже не десь і колись - вона поруч. Мабуть важко знайти людину, яку вона б зовсім не зачепила - якщо не безпосередньо, то принаймні її близьких, друзів, знайомих.
І все-таки багато людей продовжують жити у реальності миру.

Реальність війни відрізняється від неї насамперед тим, що у ній є ворог. Ставлення до нього може бути різним, але ніколи таким самим, як до "своїх" чи до "людей взагалі".
Для мене реальність війни з путінською Росією почалася тоді, коли вона офіційно оголосила про кримнаш. Відтоді будь-які події, що відбуваються у Росії чи з росіянами я розглядаю насамперед з точки зору того, чи вони посилюють чи послаблюють ворога. І смерті будь-яких людей, що працюють на кремлівську хунту - це для мене смерті ворогів. З усім, що з того випливає.
Коли ж з нашого боку висловлюють їм співчуття, або засуджують тих, хто такого співчуття зовсім не має, а тим паче якщо має почуття зовсім зворотні - мені важко бачити у цьому інше ніж "біле пальто" людини, яка досі живе у реальності миру. У тій, якої вже більше двох років як немає.

Я розумію, що з точки зору людини, яка сама займається правозахистом і, отже, мала б виходити з цінності кожного життя, така моя позиція виглядає не комільфо. Але для мене завжди було важливіше залишатися чесною, ніж пристойно виглядати.
І, звісно, я б сама дуже хотіла повернутися до реальності миру. Але це неможливо зробити раніше, ніж ворог буде переможений.