Мої стосунки з тілом
Вчора у нас була транс-зустріч про бодіпозитив.
У мене все життя були досить непрості стосунки з тілом (не тільки у сенсі трансгендерності), які навряд чи можна назвати позитивними, і до деяких аспектів того я досі ще тільки підбираюся, щоб їх глибше відрефлексувати.
Деякий час тому я від негатива дійшла до того стану, який можна назвати "бодіпофігізмом".
Якщо уявити такий світ, у якому можна змінити своє тіло однієї силою думки, то я багато чого змінила б. З одного боку, нічого такого радикального, а з іншого, якщо "оголошувати весь список", то він вийшов би таки чималенький.
Але у реальному світі частина таких змін неможливі, а решта здебільшого вимагає таких витрат та зусиль, які я не вважаю для себе прийнятними, або принаймні такими, що варті кінцевого результату. Можливо, якби мені було 20 років, я б дивилася на те інакше. А коли мені майже 40, то з набутого вже досвіду я розумію, що від таких змін у моєму житті насправді дуже мало що зміниться.
Тобто, я не можу сказати що полюбила своє тіло, але завдяки гормонотерапії принаймні позбулася дисфорії, і, типу, якщо воно все одно не може бути ідеальним, то вже яке є таке є, і нехай.
При цьому, є речі, які можна змінити не такими вже великими зусиллями - скажімо, трохи підкачатися у певних місцях. Але на загальному тлі вони відчуваються як не дуже значні, і чи не тому мені важко себе на них замотивувати.
Іноді я саму тілесність як таку відчуваю як щось не дуже комфортне для мене. Як щось таке, що робить мене вразливою просто самим своїм фактом. Навіть замислилася, що моя любов до всяких платтячок та іншого самоприкрашання - вона, можливо, не стільки про те щоб власне прикрасити тіло, скільки про те, щоб приховати, яке воно є саме по собі, перетягуючи увагу на всі ці зовнішні атрибути (отут можна пригадати Роршаха з "Хранителів", який, коли з нього зірвали маску, вимагав "повернути його обличчя"). Десь туди ж, що я надаю перевагу в одязі тому, що підкреслює жіночність, але не сексуальність.
При всьому при тому, я досить часто чую компліменти своїй зовнішності і загалом не комплексую з її приводу. Тобто, всі ці речі вище - вони суто про мій внутрішній перфекціонізм, більшою чи меншою мірою звісно заснований на інтерналізованих суспільних стандартах, але не про якісь вимоги, які до мене ставить соціальне оточення.
Такі от трохи сумбурні думки, але може комусь вони відгукнуться.
У мене все життя були досить непрості стосунки з тілом (не тільки у сенсі трансгендерності), які навряд чи можна назвати позитивними, і до деяких аспектів того я досі ще тільки підбираюся, щоб їх глибше відрефлексувати.
Деякий час тому я від негатива дійшла до того стану, який можна назвати "бодіпофігізмом".
Якщо уявити такий світ, у якому можна змінити своє тіло однієї силою думки, то я багато чого змінила б. З одного боку, нічого такого радикального, а з іншого, якщо "оголошувати весь список", то він вийшов би таки чималенький.
Але у реальному світі частина таких змін неможливі, а решта здебільшого вимагає таких витрат та зусиль, які я не вважаю для себе прийнятними, або принаймні такими, що варті кінцевого результату. Можливо, якби мені було 20 років, я б дивилася на те інакше. А коли мені майже 40, то з набутого вже досвіду я розумію, що від таких змін у моєму житті насправді дуже мало що зміниться.
Тобто, я не можу сказати що полюбила своє тіло, але завдяки гормонотерапії принаймні позбулася дисфорії, і, типу, якщо воно все одно не може бути ідеальним, то вже яке є таке є, і нехай.
При цьому, є речі, які можна змінити не такими вже великими зусиллями - скажімо, трохи підкачатися у певних місцях. Але на загальному тлі вони відчуваються як не дуже значні, і чи не тому мені важко себе на них замотивувати.
Іноді я саму тілесність як таку відчуваю як щось не дуже комфортне для мене. Як щось таке, що робить мене вразливою просто самим своїм фактом. Навіть замислилася, що моя любов до всяких платтячок та іншого самоприкрашання - вона, можливо, не стільки про те щоб власне прикрасити тіло, скільки про те, щоб приховати, яке воно є саме по собі, перетягуючи увагу на всі ці зовнішні атрибути (отут можна пригадати Роршаха з "Хранителів", який, коли з нього зірвали маску, вимагав "повернути його обличчя"). Десь туди ж, що я надаю перевагу в одязі тому, що підкреслює жіночність, але не сексуальність.
При всьому при тому, я досить часто чую компліменти своїй зовнішності і загалом не комплексую з її приводу. Тобто, всі ці речі вище - вони суто про мій внутрішній перфекціонізм, більшою чи меншою мірою звісно заснований на інтерналізованих суспільних стандартах, але не про якісь вимоги, які до мене ставить соціальне оточення.
Такі от трохи сумбурні думки, але може комусь вони відгукнуться.
Коментарі
Дописати коментар