Комунікаційні зусилля

Свого часу я прийшла до усвідомлення, що мої проблеми взаємодії з людьми найімовірніше є наслідком аутичності.
Ну і після того, як ти якось переживаєш період всепоганопіздєцпіздєцякжитидалі, ти врешті-решт починаєш розуміти, що це значить, що комунікації з людьми просто вимагають від тебе більших зусиль, ніж для середньої сферичної людини у вакуумі.

Ти читаєш багато психологічної літератури, щоб краще розуміти, що там у тих людей у головах. Чому іноді, коли вони кажуть щось одне, це насправді значить щось інше.
І у ситуаціях, коли це тобі важливо, ти дійсно намагаєшся докладати тих зусиль, чого б вони тобі не коштували. Ти пересилюєш свою тривожність. Ти довго роздумуєш, як сформулювати свої думки, щоб з одного боку почули той месадж, який ти у них хочеш донести, а з іншого, не почули там того, чого ти зовсім не мала на увазі, але що, можливо, люди будуть налаштовані почути через особливості їх сприйняття та інші обставини.
Кожного разу, коли тобі все це вдається, ти подумки домальовуєш собі плюси у левел. Власне, крім тебе їх майже ніхто не може оцінити, бо для більшості людей це "а чого тут такого особливого".

І коли той левел вже трохи проапгрейжений, у тебе починають відкриватися очі на ситуації з іншого боку.
Ти починаєш бачити, скільки оті нейротипіки, які нібито мають бути для тебе прикладом, насправді лажають у комунікаціях. Незважаючи на всю їх нібито природну емпатію, на те, що у них нібито мають інтуїтивно спрацьовувати ті речі, для яких тобі потрібен "емулятор".
І при цьому зовсім не паряться, не починають звинувачувати себе, не роблять надзусиль для покращення навичок.
Бо ж вони типу нормальні - їм можна і так.