Три фронти нашої боротьби

Коли починався Майдан, то він зміг поєднати дуже різних людей спільною базовою метою: скинути Януковича та розвернутися від Росії.
Але якщо негативні цілі - у сенсі, чого хотілося позбутися - були однакові, то позитивні - чого прагнули, куди бажали рухатися далі - виявилися дуже різними.
І чим далі, тим більше ця різниця окреслювалася, перетворюючи колишніх спільників на супротивників.

Бо для когось майдан був саме з приставкою "євро" - за інтеграцію з сучасною Європою, щоб розвиватися надалі в її системі цінностей.
Для когось же "європейські цінності" були лише красивим популістським гаслом, яким вони скористалися, щоб отримати владу та встати на ті самі потоки, де раніше були бандюковичі.
А ще для когось це взагалі було не про Європу та розвиток, а про таку Україну, яка за суттю нічим не буде відрізнятися від руського міра з його скрєпами, тільки що з мовою та під синьо-жовтим прапором.

Причому другі та треті з цих сил - а також і четверті проросійські, які теж нікуди не поділися - мають між собою більше спільного і, відповідно, більше можливостей для ситуативного єднання. Бо всі вони так чи інакше є елементами минулого, яке в тому чи іншому вигляді хотіли б тут зберегти.
У той час як ми, перші, що спрямовані в майбутнє, все більше змушені вести боротьбу за нього на три фронти.
Бо нам у світі їх архаїчних цінностей місця немає.